Посвящения в произведениях украинской литературы УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА 11 КЛАСС ПОДГОТОВКА К ЗНО

Текст урока

“Кавказ” Т. Шевченка – Искреннему моему Якову де Бальмену

Поему “Кавказ” Т.Г.Шевченко присвятив своєму другові, графу Якову де Бальмену. Він

виконав 39 ілюстрацій до рукописного “Кобзаря” Шевченка 1844 року. Зокрема проілюстрував поеми “Гайдамаки”та “Гамалія”.

 Присвятив Т.Г. Шевченко свою поему  другові посмертно – Яків де Бальмен був убитий у сутичці з горцями на Кавказі.

 Кілька рядків поеми було прямо адресовано загиблому, в яких Шевченко оплакує даремну смерть українця за чужі інтереси імперії. Винуватець його смерті–російський царат, адже Яків де Бальмен змушений був відправитися на Кавказ, щоб брати участь у загарбницькій війні, тому що був військовим.



“Катерина” Т. Шевченка – Василию Андреевичу  Жуковскому на память 22 апреля 1838 года


Поема “Катерина” була присвячена В. Жуковському, який брав участь у викупі Т. Г.Шевченка з кріпацтва.

Василь Андрійович Жуковський- російський поет, один із основоположників романтизму в російській поезії, автор багатьох елегій, послань, пісень, романсів, балад та епічних творів. Також відомий як перекладач поезії та прози, літературний критик, педагог.

24–літнього Тараса Шевченка викупили з кріпацтва. У цьому велика заслуга приятелів, які помітили його хист до малярства. Якби ж майбутній національний герой не мав такого таланту, чи когось би торкнуло тоді його кріпацьке життя?

Відомо, що Тарас Шевченко є автором понад тисячі картин, 278 з яких на сьогодні втрачені. А одним із перших, хто помітив художній талант генія, був митець Іван Сошенко, щирий українець із Богуслава. Він навчався в Академії мистецтв у Петербурзі і по–дружньому допомагав Тарасові торувати дорогу до волі, познайомив з Євгеном Гребінкою, який став першим літературним учителем ще до визволення з кріпацтва, а ще — ​і першим цензором «Кобзаря». Друзі підтримували Шевченка і морально, й матеріально. І про Шевченка заговорили в Петербурзі як про винятково обдаровану людину. Він мав право відвідувати зали Академії мистецтв і був учнем Брюллова. Великий Карл першим пішов до Енгельгардта домовитись, аби відпустив Тараса на волю в ім’я високих і гуманних ідей. Але пан, жадібний до грошей, не погодився на вмовляння і загнув за викуп аж 2500 карбованців, що рівноцінно 45 кілограмам чистого срібла. Тоді Брюллов порадився з друзями і вирішив намалювати портрет Жуковського, вихователя царських дітей, щоб розіграти картину в лотерею і на цьому заробити грошей на викуп. У палаці загорілися бажанням мати портрет у себе. Жуковського просто зобов’язали розіграти лотерею в палаці. ​ Виграш дістався цариці, а загалом одержали 1000, але цих грошей було замало для викупу Шевченка — ​не вистачало ще 1500. Тому Брюллов, Жуковський та інші митці розпочали збір коштів серед знайомих та друзів ,щоб викупити з кріпацтва Тараса

На згадку про цей день Шевченко присвятив Василю Жуковському поему «Катерина»,


“Intermezzo” М. Коцюбинського – Присвячую Кононівським полям


Кононівка – село, яке на той час належало Євгену Чикаленку, громадському діячеві та меценату, другу М. Коцюбинського.

Знамениту свою новелу «Intermezzo» (1908 р.) Михайло Коцюбинський присвятив «кононівським полям» – і для того, щоб краще зрозуміти логіку появи цієї дещо дивної присвяти, варто почати з географії.

Село Кононівка на початку ХХ ст. входило до складу Полтавської губернії. Тепер це північний куток Черкащини. Від Києва треба їхати в напрямку Харкова сотню кілометрів, залишити ліворуч Яготин, потім (праворуч) Богданівку Катерини Білокур – і вважайте, що ви вже в Кононівці. Михайло Коцюбинський добирався сюди потягом: Кононівка й дотепер – залізнична станція. Справді, пейзаж тут такий, що очі довго будуть шукати горизонт.

Погостювати в степовому полтавському селі Михайла Михайловича запросив Євген Чикаленко, який оселився тут кількома роками раніше.

У Кононівці Євген Чикаленко мав будинок. «Кононівські поля» теж належали йому. Достатньо зримо все це можна «побачити» очима М. Коцюбинського, який у своїх листах до дружини Віри Устимівни  мовби пропонував їй здійснити заочну «екскурсію». Він детально описував «запущений парк, в якому стільки ворон, як у Святошині», великий, на 10 кімнат, «дім серед парку».

По суті, в листах із Кононівки вже прозирає сюжет «Intermezzo». Головний мотив листів – втома від людей і зцілення душі через спілкування з природою – стане темою «Intermezzo». Коцюбинський уже живе своїм задумом; в його «епістолярній прозі», тобто у листуванні,  кристалізуються художні деталі, вимальовується той предметний світ, який невдовзі оживе в новелі.

Подивіться, ось саме той маєток, який було описано в новелі.

Будинок Євгена Чикаленка в Кононівці

«Intermezzo» Михайло Коцюбинський мав намір писати тут же, в Кононівці, проте згодом передумав. Новела вийшла з-під його пера вже в Чернігові.


 “Я (Романтика)” М. Хвильового – “Цвітові яблуні”

“Цвіт яблуні” – психологічно напружена новела М. Коцюбинського, в якому оповідач – талановитий письменник – переживає смерть своєї маленької доньки і тяжко кається, розуміючи, що вже думає про новий роман.Такий  перегук дає ключ до розуміння твору. У центрi обох новел - герої з роздвоєнням  психiки, які перебувають у кризовiй ситуацiï. Подiï подаються крізь призму сприйняття. Герой Коцюбинського бореться з власним  “Я”, зi своïм даром письменника, що в "межовiй ситуацiï" стає прокляттям. Біля вмираючоï дитини він не здатен забути звичку постiйно пiдмiчати дрiбнi деталi, нюанси настрою, щоб використати ïх потiм у творах. Люблячий i страждаючий батько протистоïть уважному та вiдстороненому письменниковi. Свiдомiсть персонажа новели "Я (Романтика)" теж розпадається на двi протилежнi частини, про що вiн сам каже: "Я - чекiст, але я i людина". Характерно, що вiчнi цiнностi чiтко протиставляються новiй моралi та "релiгiï", стаючи при цьому злочинною слабкiстю. Можна сказати, що усi персонажi новели "Я (Романтика)" М. Хвильового є лише вiдображеннями рiзних граней особистостi головного героя. Внутрiшня психологiчна боротьба уточнюється, постає в зримих образах доктора Тагабата ("злий генiй, зла моя воля"), дегенерата ("вартового на чатах"), нерiшучого Андрюшi та тихоï-зажуреноï матерi.

Мотив смертi також рiднить цi твори. Загибель, дитини трансформується у М. Хвильового у вбивство матерi, причому в обох новелах умирання сприймається як матерiал художньоï творчостi. У М. Коцюбинського це основа майбутнiх творiв, у М. Хвильового - необхiдна жертва на олтар "загiрноï комуни".


“Три зозулі з поклоном” Г. Тютюнника – Любові всевишній присвячується

Григiр Тютюнник присвятив свою новелу” Три зозулi з поклоном” не людинi, а

найвищому людському почуттю любовi, яка, не стукаючи, без дозволу

входить у серце i залишається там назавжди. Вона прагне зiгрiти

душу, подарувати щастя, та, не знаходячи мiсця в серцi, мучить людину.

Закохана людина остаточно розчиняється у своєму великому

почуттi, адже справжня любов нiчого не вимагає. Головна

героïня новели проста жiнка Марфа. Усе життя вона кохає

чужого чоловiка; в селi знають про ïï почуття, адже бачать, як

жiнка чекає листа, якого адресовано не ïй. Вона відчувала його,

мабуть, ще здалеку, той лист, мабуть, ще з пiвдороги. I чекала.

Дочекавшись, Марфа просить дати ïй ту вiсточку, тремтячими руками

пригортає лист до грудей, цiлує зворотну адресу.

Ïï губи весь час ворушаться, але з уст не злiтає жодне

слово, а ряснi сльози щастя не здатен висушити i вiтер-суховiй. Сусiди

знають про ïï кохання , але навiть найбiльшi скептики

схиляють голови перед силою такого почуття.

Михайлова дружина Софiя теж знала про Марфине кохання, але не ревнувала,

не засуджувала сусiдку. Софiя не

сердилася, бо сама зазнала кохання, сина мала, схожого на батька. А

потiм прийшло до обох жiнок горе:

забрали Михайла туди, звiдки далеко вертатися.

Раз на мiсяць приходять вiд нього листи дружинi й сину, а в останньому

Михайло зiзнається, що десь бiля нього ходить Марфина душа

нещасна. Вiн просить Софiю сходити до Марфи i передати, що вiн ïй,

як спiвав бандурист на ярмарку, послав три зозулi з поклоном. Може, вона

покличе свою душу назад, i тодi до мене прийде забуття хоч на хвильку.

Та, мабуть, не перелетiли тi три зозулi Сибiру несходимого. Не

повернувся Михайло, а Марфа так i залишилась чекати й очима

проводжає студента, сина коханого, що схожий на батька, як двi

краплi води.

Нiякоï долi не мала у життi Марфа: нi доброï, нi злоï.

Але Бог дав ïй велике кохання, i цей Божий дарунок жiнка пронесла

через усе життя.

Отже,можемо зробити висновок.

Поему"Кавказ"Т.Шевченко присвятив другу Якову де Бальмену через загибель у війні на Кавказі.

Поему"Катерина" Т.Шевченко присвятив Жуковському на знак подяки ,що він сприяв викупу автора з кріпацтва.

Новела "Intermezzo,"М.Коцюбинський присвятив Кононівським полям,тому що дія відбувається в селі Кононівка.

Новела"Я(Романтика)"М.Хвильовий присвятив цвіту яблуні,тобто він фактично новелу присвятив новелі.І таке буває.

Новелу"Три зозулі з поклоном"Г.Тютюнник присвятив любові всевишній,тому що показав високі ,чисті почуття жінки до чоловіка.